Фонд "Право і демократія"

<!--:UK-->Звернення членів Громадської консультативної ради при Головному управлінні МВС України у Львівській області<!--:-->

Звернення членів Громадської консультативної ради при Головному управлінні МВС України у Львівській області

Шановні краяни та працівники міліції!

Сьогодні Україна постала перед вибором: бути країною, у якій дотримуються основоположні права і свободи людини, чи завдяки силовим органам, під прикриттям слів про забезпечення стабільності та дотримання правопорядку, позбутися цих основоположних прав і свобод.

Стаття 39 Конституції України, що відповідає статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантують кожному право збиратись мирно і без зброї для висловлення власних поглядів. Будь-яке обмеження цього права можливе лише за рішенням суду відповідно до закону і лише в легітимних інтересах (наприклад, задля національної безпеки та громадського порядку). Однак, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб таке обмеження було необхідним в демократичному суспільстві.

Право на мирні зібрання має безперечну перевагу перед правом на відпочинок у вигляді «права на ялинку» чи «права на ковзанку». Встановлення ялинки чи ковзанки серед легітимних інтересів, заради яких можна обмежити право на мирні зібрання, немає ані в Конституції України, ані в Європейській конвенції з прав людини. Саме тому розгін мирного заходу із застосуванням сили та спеціальних засобів становить порушення права на мирні зібрання і повинно бути засуджене судом.

Конституція України гарантує кожному право на збереження життя та здоров’я. Вона визнає людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою цінністю в Україні. Це, безперечно, означає, що держава має зобов’язання піклуватись про безпеку громадян. Така функція покладена, зокрема, і на правоохоронні органи України. Законом України «Про міліцію» визначено, що її діяльність будується на принципах законності, гуманізму, поваги до особи.

У статті 12 Закону України «Про міліцію» передбачене чітке визначення меж застосування сили. Зокрема, застосуванню сили, спеціальних засобів повинно передувати попередження про намір їх використання. А «у разі неможливості уникнути застосування сили вона не повинна перевищувати міри, необхідної для виконання покладених на міліцію обов’язків і має зводити до мінімуму можливості завдання шкоди здоров’ю правопорушників та інших громадян. При завданні шкоди міліція забезпечує подання необхідної допомоги потерпілим в найкоротший строк». Знання правоохоронцями змісту цієї статті напам’ять, так само як і статей 13, 14, 15, 151 цього ж Закону, які визначають особливості застосування сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї, регулярно перевіряється. Таким чином, працівники «Беркуту» повною мірою усвідомлювали протиправність своїх дій в ніч на 30 листопада 2013 року.

Дії працівників «Беркуту» у цьому випадку здійснювалися всупереч вимогам як цього Закону, так і всупереч Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки не базувалися на легітимній цілі, суперечили закону і не були необхідні в демократичному суспільстві.

До сьогодні Генеральна прокуратура Україна не спромоглася надати оцінку діям працівників «Беркуту» та інших представників держави в ніч на 30 листопада 2013 року. Також очікує своєї оцінки операція по охороні внутрішніми військами Адміністрації Президента у м. Києві 1 грудня 2013 року. Саме протікання конфлікту дозволяє вважати ймовірним абсолютно непрофесійне планування заходів з охорони громадського порядку, за яке мають понести відповідальність особи, які здійснювали таке планування та, відповідно, віддавали накази.

Ці заходи, однак, виглядають як наперед спланований захід. Він мав на меті зіштовхнути представників внутрішніх військ та міліції з радикалами. Видається, що представники внутрішніх військ та міліції були виставлені як безпорадне «гарматне м’ясо», адже не передбачалися ані щити, ані заходи виявлення або протистояння нападам радикальних елементів, які своїми діями виключили себе з учасників мирного зібрання, а деякі з них, очевидно, виконували функцію провокаторів сутички. На підтвердження останнього свідчить абсолютно вільне пересування окремих учасників сутички серед міліції та внутрішніх військ. У зв’язку із цим висловлюємо своє неприйняття та засудження використання провокаторів для представлення мирних зібрань як масових заворушень немирного характеру.

Так само спланованість подій підтверджує побиття журналістів в рамках конфлікту на вулиці Банковій працівниками «Беркуту». В цьому ж ряду стоїть звіряче побиття та поводження з тими, хто не брав безпосередньої участі в нападі на внутрішні війська, а також тривала відмова органів влади провести невідкладне та ефективне розслідування подій.

Подальший розвиток подій, зокрема, арешти активних учасників мирних заходів, обшуки їхніх домівок, обшук і вилучення серверів у партії «Батьківщина», свідчить про вибір силового способу припинення мирних акцій протесту. На превеликий жаль, нехтування вимогами закону стає одним із елементів такої поведінки представників влади. Так, наприклад, при затриманні фотографа та учасника Євромайдану Олега Панаса йому було повідомлено іншу причину затримання, а не ту, на підставі якої його насправді затримували.

На сьогодні ніхто не може спрогнозувати, яким чином будуть розвиватись події в подальшому. Зважаючи на це, хочемо закликати працівників органів внутрішніх сил Львівської області надалі виконувати свої обов’язки на високому професійному рівні, відповідно до вимог Конституції, Законів України та Присяги.

Вважаємо за доцільне нагадати, що згідно статті 60 Конституції України, ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. Відповідальність за виконання таких розпоряджень чи наказів несе також і виконавець, а не тільки той, хто такі накази віддавав.

10 грудня 2013 року м. Львів

Залишити відповідь

Закрити меню